ПРОЕКТИ:

Безкоштовні точки доступу Wi-Fi в Україні

- Пошук людей через Інтернет

Тестуємо Wi-Fi доступ до Інтернету: моніторинг, безпека…__SEO - пошукова оптимізація – ключ до успіху

Безкоштовні телефонні дзвінки через Інтернет__Соціальні мережі, як спосіб знайти однодумців

Безпека при роботі в Інтернеті__Про Київ в Інтернеті

Arduino _

Raspberry Pi  Unix, Linux. Ubuntu, Fedora...- це не так вже й страшно

Знайти драйвер в Інтернеті  Пошук технічної документації

Сценарії для Інтернету   Пошук патентів в Інтернеті

Невидимий Інтернет    Пірингові мережі: видимі і невидимі

Посилання:

Сайт про все: isearch.in.ua

Персональний сайт Пальшина Єгора

Сайт мого учня

Ділова розвідка в Інтернеті

“Хакери” 80-х років
Рейтинг статті: / 7
НайгіршеНайкраще 

Оскільки мені радіотехніка настільки ж близька, як і комп’ютерні технології, то не зміг втриматися від бажання розмістити дану статтю, яка розповідає про унікальний технічний проект “Кокон”. Початок описуваних подій відноситься до 70-их років минулого століття. Тоді вже було проведено підводний кабель, що з'єднував Владивосток і Петропавловськ-Камчатський. Кабель був броньований, екранований, передавана інформація шифрувалась. Але, підключившись безпосередньо до кабелю, інформацію можна було перехопити, а пізніше розшифрувати.

В якийсь момент він і був виявлений американськими атомними підводними човнами: вони почали зависати над кабелем і перехоплювати інформацію. Потім ця інформація передавалася у відповідні структури, де її з інтересом аналізували. Справа в тому, що саме на Камчатці проходили різні випробування ракет і, таким чином, крім зашифрованих повідомлень, передавалися і термінові відкриті повідомлення. Проблема полягала в тому, що у атомних підводних човнів завжди були інші цілі і зависати на одному місці на кілька днів - не найбільш ефективне їх застосування. Тоді Агентство Національної Безпеки (АНБ), вклавши величезні гроші, розробило і реалізувало дійсно унікальний проект під назвою “Кокон”. Пізніше в СРСР його охрестили “Пристрій знімання інформації з підводних броньованих кабельних ліній зв'язку “Камбала“.

Був створений семитонний контейнер, що містив приймач сигналу, систему зберігання та передачі сигналу “своєму” підводному човну. Випромінювання було направлено вузьким променем вгору і детектувалось не вище кількох метрів над контейнером. Для того, щоб забезпечити пристрій енергією, в нього був вбудований атомний реактор. А контейнер поставили прямо на дно, на якому лежав кабель.

Вся створена система відмінно працювала: періодично один з підводних човнів знімав збережений сигнал, а тим часом контейнер продовжував живитись власною енергією і перехоплювати сигнал.

"Кокон" була виконаний у вигляді сталевого циліндра довжиною більше 6,1 м і діаметром близько 1200 мм. У герметично закритій трубі було змонтовано кілька тон електронного обладнання для прийому, посилення та демодуляції знятих з кабелю сигналів, а також ядерне (плутонієве) джерело живлення. Розрахунковий термін роботи становив десятки років.

До складу пристрою також входив спеціальний індукційний давач, який знімав інформацію безпосередньо з кабелю. Причому не лише зі звичайного кабелю, а й захищеного подвійною бронею зі сталевої стрічки та сталевого дроту.

Сигнали з давача попередньо підсилювались, а потім направлялися для демодуляції, виділення окремих розмов і запису на магнітофони.

Запис розмови, яка підслуховувалась, здійснювався  60-ма автоматично працюючими магнітофонами, які за наявності сигналів у кабелі включалися, а за їх відсутності зупинялися. Кожен магнітофон був розрахований на 150 годин запису. Можете підрахувати загальний обсяг запису підслуханих розмов. Звичайно, інформація могла застаріти, а тому необхідно було періодично її знімати.

До моменту витрачання плівки підводний плавець знаходив пристрій прослуховування по гідроакустичному маяку, встановленому на контейнері, знімав з кабелю індукційний давач-захоплювач, попередній підсилювач сигналів і доставляв пристрій у спеціально обладнаний підводний човен. Цей пристрій у воді важив трохи більше 100 кг. У човні здійснювалась заміна магнітофонів, після чого пристрій знову встановлювався на лінію зв'язку.

Для практичного застосування такої системи необхідний був спеціальний підводний човен, обладнаний пристроями для пошуку підводних кабелів. Причому пристрої пошуку кріпилися поза човном і працювали на дуже великих глибинах. Для цього модернізували підводний човен USS Halibut (SSGN-587).

Радянська версія виявлення Кокона

Так тривало до 1980 року, поки група риболовних суден не зайнялась рибним промислом в забороненій зоні, де знаходився “Кокон”. В результаті такого промисла стався обрив кабелю.

Розповідає колишній співробітник розвідки Тихоокеанського флоту контр-адмірал запасу Анатолій Тихонович Штиров:

- У серпні 1981 року в системі штабів Камчатської операційної зони сталося непередбачене, але загалом-то пересічна подія: припинився кабельний зв'язок на лінії Петропавловськ - Магадан - Центр. Фахівці прийшли до висновку: пошкоджений кабель, а саме його підводна частина в затоці Шеліхова. Характер несправності - порушення ізоляції і затікання. Найбільш ймовірна причина - пошкодили рибалки при постановці на якір. Рибалки - народ партизанський, на всякі там намальовані на картах заборонені зони схильні дивитися через ніздрю.

Камчатська флотилія піднатужилася, спорядила в Пенжінскую губу загін - гідрографічне судно, буксир і бот. Завдання - взяти кабель від узбережжя, підняти та перекантувати через палубу, знайти і завулканізувати пошкоджене місце. Загін вийшов. У складних штормових умовах, ховаючись за мисами, моряки почали важку невдячну роботу. Сталося, однак, несподіване: на одній з ділянок кабелю виявили незрозумілу штуковину на зразок кокона. Цей “кокон” охоплював кабель. Згодом штуковину назвали “чорним ящиком”. Цей несподіваний і неприємний факт на КП флотилії вирішили не обговорювати і балачки щодо цього припинити.

Доповіли у Владивосток та в Москву. Отримали вказівку: ділянка кабелю вирізати, “чорний ящик“ не від'єднувати і ні в якому разі не розкривати - можливі вибухові самоліквідатори. Іншими словами - в штуковина не копатися. Знахідку доставити до бази . Ніхто уявлення не мав що це, ніхто і не підозрював про існування цього “кокона“. Це був справжній фурор. Він доповнився тим, що крім проектувальників “кокона“, геніальністю вирішили відзначитися і його збирачі - на одній зі стінок гордо красувалася табличка «Made in USA».

Нарешті прийняли рішення відкрити і вивчити його в Москві. Там і були з'ясовані цілі пристрою та метод його роботи.

Продовжує колишній начальник відділу контррозвідки ВМФ контр-адмірал Володимир Петрович Іванов:

- Ту історію добре пам'ятаю ... У 32 милях від західного узбережжя Камчатки з глибини 65 метрів радянське кабельне судно підняло чергову ділянку підводного кабелю. Ось на ньому-то моряки і виявили два дивних циліндричних предмета розміром з 250-літрову бочку. Незрозумілий пристрій чіпко охоплював броньований кабель, встромивши в його оплетку сталеве жало. Циліндри зняли та передали в контррозвідку. В одному з герметичних контейнерів ми виявили 32 дуже ємних міні-магнітофона. Інший представляв собою мініатюрний ядерний реактор для енергоживлення підслуховуючої апаратури. Реактор негайно відправили до Казахстану на Семипалатинський ядерний полігон. Там його помістили в штольню для підземних вибухів і кликнули добровольців: хто ризикне опустити грати компенсації і тим самим фактично знешкодити атомну бомбу-малятко. Адже на ній міг бути поставлений самоліквідатор, який міг спрацювати при необережному поводженні. Зголосилися два офіцери: один фахівець-атомник, інший - контррозвідник. Увійшли вони у штольню, оплавлену до скляного блиску попереднім ядерним вибухом і там зуміли благополучно опустити грати. Обидва були нагороджені орденом Червоного Прапора.

Ось так і був завершений проект “Кокон“. У музеї АНБ стоїть модель “кокона“, де написано, що це видатне досягнення американських вчених, яке дозволило розкрити ряд шифрів Радянського Союзу. Радянський Союз факту розкриття шифрів не визнав.

Американська версія провалу операції Кокон

В книзі Боба Вудворту Пелена “Секретні війни США 1981-1987“ можна знайти: “Найбільш тривожним повідомленням у ФБР була надсекретна доповідь ВМС, підготовлена у 1982 році щодо операції “Ivy Bells“. У ній стверджувалося, що в 1981 році Радянський Союз виявив підслуховуючий пристрій тому, що про нього повідомив якийсь російський агент. У доповіді виключався збіг або удача: росіяни знали, де і що шукати“. І далі: Адмірал Стенсфілд Тернер навів кілька прикладів: зараз ВМС створили складний аппарат “кокон“, який можна розміщувати над підводним кабелем і залишати для запису переговорів на тижні і місяці, а потім забирати їх. Операція ““Ivy Bells““ почала здійснюватися в кінці 1970-х років.

Операція в Охотському морі успішно здійснювалася до 1981 року. Але одного разу на фотознімку з супутника було відзначено скупчення радянських суден саме в тій ділянці Охотського моря, де до кабелю був прикріплений американський підслуховуючий пристрій. Пізніше, коли американський підводний човен прибув в район для заміни плівок, він встановив, що пристрій зник. АНБ прийшло до висновку, що він потрапив до росіян і операція провалена.

У ВМС США вивчили всю видобуту розвідувальну інформацію і була складена настільки секретна доповідь, що доступ до неї був наданий строго обмеженому колу осіб. У доповіді заперечувалася можливість випадкового збігу або удачі з боку росіян. Отже, стверджували укладачі доповіді, мав місце витік інформації. Військовий шпигунство? Так. У доповіді був зроблений висновок, що у росіян у сферах американської розвідки є свій агент.

Причини втрати в 1981 році записуючого пристрою були для американців загадкою до отримання інформації від чергового радянського перебіжчика.

У липні 1985 року, Віталій Юрченко, полковник КДБ, втік до США і надав інформацію, про те, що свого часу у нього був перший контакт з деяким Пелтоном у Вашингтоні, округ Колумбія. У листопаді 1985 року Пелтон був заарештований. На одному із судових засідань адвокат Пелтона згадав про операцію з кодовою назвою “Ivy Bells“. Суддя негайно припинив допит. З’ясувалося, що Пелтон повідомили КДБ про експлуатацію “кокона” в 1980 році. Взагалі, Ronald William Pelton, 44-річний ветеран NSA, вільно володів російською мовою і вважався висококваліфікованим аналітиком/фахівцем в галузі зв'язку, але мав дуже поганий стан особистих фінансів. Pelton був незадоволений своїм становищем: мав $ 65000 у боргу і подав на особисте банкрутство за три місяці до відставки. Маючи лише кілька сотень доларів в банку, Pelton пішов до радянського посольства у Відні, Австрія, у січні 1980 року і запропонував продати те, що він знав. Ніяких документів Пелтон не передавав, тому що мав чудову пам'ять. Повідомлялося, що він отримав $35000 від КДБ за надані дані в період з 1980 по 1983 роки, а також окремо за операцію “Ivy Bells“ КДБ заплатило йому $5000.

Суд над Пелтоном відбувся 21 травня 1986 року. У перший день суду було оголошено місце проведення операції “Ivy Bells“ - Охотське море. Пелтон був засуджений на три довічних терміни плюс десять років.

Виглядає цілком правдоподібним поясненням, чому “кокон” не витягли ще у 1980 році: КДБ майже рік використовувала його для дезінформації розвідки міноборони США. Можливо з цієї причини розповіді очевидців історії відрізняються в датах, а також в описі пристрою. Хоча, можливо, подібний пристрій був не один.

Захоплений радянськими моряками записуючий пристрій виставлявся на загальний огляд в музеї в Москві.

Використані джерела: Проект “Камбала”, Проект “Кокон”, Тайна операції “Ivy Bells”, Версія операції “Ivy Bells” в англомовній Вікіпедії

 
>
КнигаНовиниПрактика пошукуПартнериПро нас
Підтримка та дизайн: Могильний С.С. Шаблон: Joomla Templates by BuyHTTP Joomla Hosting
Google Analytics Alternative