ПРОЕКТИ:

Безкоштовні точки доступу Wi-Fi в Україні

- Пошук людей через Інтернет

Тестуємо Wi-Fi доступ до Інтернету: моніторинг, безпека…__SEO - пошукова оптимізація – ключ до успіху

Безкоштовні телефонні дзвінки через Інтернет__Соціальні мережі, як спосіб знайти однодумців

Безпека при роботі в Інтернеті__Про Київ в Інтернеті

Arduino _

Raspberry Pi  Unix, Linux. Ubuntu, Fedora...- це не так вже й страшно

Знайти драйвер в Інтернеті  Пошук технічної документації

Сценарії для Інтернету   Пошук патентів в Інтернеті

Невидимий Інтернет    Пірингові мережі: видимі і невидимі

Посилання:

Сайт про все: isearch.in.ua

Персональний сайт Пальшина Єгора

Сайт мого учня

Ділова розвідка в Інтернеті

Якщо спиш з собаками ...
Рейтинг статті: / 5
НайгіршеНайкраще 
Google вступила в таємні зв'язки з розвідслужбами СШАДеякий час тому корпорація Google вступила в таємні зв'язки з розвідслужбами США. Суть цих зв'язків глибоко засекречена…
Проте підсумок їх досить очевидний і відмінно виражається італійською приказкою: «Якщо лягаєш спати з собаками, то на ранок прокинешся з блохами»
У травні нинішнього року апеляційний суд американського столичного округу Колумбія виніс (в черговий раз) цікавий вердикт щодо закулісних справ між Google та Агентством національної безпеки США. Як не без іронії охарактеризував суть цього судового рішення журнал Forbes, «якщо найбільша в світі шпигунська спецслужба має робочі відносини з найбільшою в світі інтернет-компанією, то це не стосується абсолютно нікого, крім них самих» ...
Якщо ж розкрити зміст цієї цікавої постанови трохи строгіше і докладніше, то у вердикті суду, опублікованому 11 травня, ще раз підтверджено: АНБ США не зобов'язане ні підтверджувати, ні заперечувати свої зв'язки з корпорацією Google. Американський суд повністю погодився з позицією АНБ, відповідно до якої розвідслужба має право взагалі ніяк не реагувати на подібні запити, оскільки навіть факт відкидання запиту може розкрити якісь деталі щодо передбачуваних відносин з Google, які необхідно зберігати в цілковитому секреті.
Початок же цієї надзвичайно таємничою історії прийнято відраховувати з перших місяців 2010 року, коли керівництво Google вважало за потрібне відкрито визнати через ЗМІ, що сервери їх поштової служби Gmail виявилися серйозно скомпрометовані якимись хакерами, які ймовірно базуються в Китаї. Відразу ж після цього зізнання добре інформована в урядових справах газета «Вашингтон Пост» повідала, що Google і АНБ стали партнерами - щоб як слід зміцнити захист компанії проти подібних проникнень в майбутньому.
А ще через кілька днів у тій же газеті було опубліковано лист Майка Макконнела (Mike McConnell), який в зовсім недавньому минулому обіймав посади директора АНБ і Національної розвідки США. В цьому листі, присвяченому кібервоєнним небезпекам, що загрожують Америці, серед іншого було заявлено і те, що такого роду партнерство між спецслужбою і Google є «неминучим».
Обидві ці публікації, що з'явилися в столичній газеті з першого ряду національних ЗМІ країни, зі зрозумілих причин сильно насторожили правозахисну спільноту, стурбовану процесами ерозії прав громадян на таємницю особистого життя, які вєе давно йдуть. Звичайно ж, одна з основних місій АНБ - надійно захищати кібербезпеку уряду.
Проте є й інша, куди більше істотна місія цього агентства, відомого як найбільша в світі служба електронного шпигунства. А тому партнерство між АНБ і компанією Google, яка має гігантськими сховищами персональної інформації, довіреної їй громадянами, фірмами та організаціями, не могло не викликати сильного занепокоєння.
Спираючись на публікації «Вашингтон Пост», активісти правозахисної організації EPIC направили в АНБ офіційний запит на основі FOIA (закон про право громадян на доступ до інформації) - щоб дізнатися більше подробиць про суть насторожуючого партнерства. І ось тоді АНБ замість покладеної реакції на законний запит застосувало давно випробуваний спецслужбами трюк, відомий як «гломарна відповідь» (Glomar response) - тобто відмову як підтвердити, так і спростувати сам факт існування відповідних документів, запитаних через механізми FOIA.
Історія народження трюку і терміна цікава сама по собі. Термін походить від назви величезного корабля Glomar Explorer, побудованого зусиллями ЦРУ за допомогою мільярдера Говарда Хьюза на початку 1970-х років. Це судно було спеціально сконструйовано і споруджено для виконання особливо секретного завдання - підйому затонулого в Тихому океані радянської підводного човна К-129 з ядерними ракетами на борту. Успіх операції обіцяв не тільки отримання доступу до стратегічних військових секретів СРСР, а й збереження в таємниці самого факту видобутку такої важливої інформації.
Через масштаби проекту перші уривчасті відомості про цю надсекретну програму майже відразу почали просочуватися в ЗМІ. Так, незважаючи на енергійні зусилля ЦРУ по запобіганню розголосу, в пресі і радіо США на початку 1975 року на цей рахунок все ж пройшло кілька публікацій різного ступеня змістовності. Незабаром, правда, щільну завісу секретності вдалося відновити, а потім ЦРУ настільки непохитно відмовлялося розкрити хоч якісь подробиці і матеріали по цій справі, що в народному лексиконі навіть з'явилися особливі «гломарні» терміни.
Народження термінів пов'язують з журналісткою Херрієт Енн Філіппі (Harriet Ann Phillippi), яка незабаром після блокування нових публікацій про Glomar Explorer спробувала офіційно запросити документи, пов'язані з відомим спробам ЦРУ перешкодити виходу матеріалів про цю операцію. Повністю відкинувши даний запит, ЦРУ заявило, що не може «ні підтвердити, ні спростувати» свій зв'язок з кораблем Glomar Explorer. Тоді Філіппі подала в суд, проте суддя в 1976 році став на бік ЦРУ.
Після тієї тяганини і з'явилися висловлювання на кшталт «гломарна реакція» або «гломаризація документів» - для позначення прийому, який став досить типовим в практиці ЦРУ та інших спецслужб, які заявляють, що вони не можуть ні підтвердити, ні спростувати існування запитуваних для ознайомлення матеріалів. (Підсумки підйомних робіт Glomar Explorer, зауважимо, не розкриті владою США і досі.)
Повертаючись же до шпигунським справах днів сьогоднішніх, залишилося відзначити, що і правозахисники з EPIC у відповідь на «гломарну» реакцію АНБ практично відразу, в тому ж 2010 році подали позов до суду. У своєму позові вони доводили, що публікація в солідній газеті «Вашингтон Пост» вже підтвердила факт існування робочих зв'язків між спецслужбою і Google, а тому АНБ не може відмовлятися обговорювати цю тему. Суд, однак, відразу і повністю став на бік АНБ, спочатку в липневому вердикті від 2010-го, а тепер ось і в нинішньому апеляційному рішенні, яке постановило так: «Факт того, що обмежена інформація щодо секретної діяльності опублікована, не означає, що повинна бути опублікована вся така інформація»...
Стратегія типу «людина посередині»
Рівень секретності, шо тут же оточив таємні зв'язки між АНБ і Google, цілком недвозначно вказує ось на що. Скільки б не говорилося в цьому контексті слів про «оборонні» місії спецслужби, що захищає кіберпростір США, все одно дуже важко повірити, ніби настільки благородне завдання неодмінно вимагає опори на арсенал суто шпигунських прийомів, що породжують у суспільстві нервозність і підозри. Крім того, слід підкреслити, що діяльність АНБ в галузі захисту інформації вже давно висвітлюється і в ЗМІ, і на сайті агентства досить детально, а ось розвідувальна активність цієї спецслужби завжди огортається щільною завісою держтаємниці.
Інакше кажучи, розкриття офіційних документів про те, що за специфічні відносини зв'язали тут дві партнерські сторони, можна так і не дочекатися ще багато десятиліть. Однак, маючи загальне уявлення про методи роботи АНБ і про бізнес Google (а також подібних їй фірм), зовсім нескладно добудувати правдоподібні припущення щодо того, що саме там може відбуватися за кулісами.
Навесні 2012 року одним з відомих комп'ютерних видань (IT World) було опубліковано цікаве есе, де для опису суті діяльності провайдерів хмарних комп'ютерних сервісів, таких як Google або Facebook, була використана характерна метафора - атаки типу «людина посередині» (Man-In-The -Middle attack, або коротко MITM).
Роз'яснити суть цієї метафори детальніше можна приблизно так. Аналогічно принципам загальновідомоі в області інфозахисту шпигунської технології MITM, провайдери хмарних сервісів - як і звичайні шпигуни - розташовують себе в самій середині наших взаємодій з іншими людьми і сторонами, щоб незримо перехоплювати всі ці очевидно приватні комунікації для своєї власної вигоди.
Ну а вся різниця тут полягає тільки лише в цілях затії. Якщо класичний MITM використовує своє надзвичайно вигідне місце розташування для суто шпигунської стеження, то гугл-Фейсбук та інші благодійники використовують масиви довіреної їм інформації для примноження своїх доходів - будь то на основі контекстної реклами, цільового маркетингу чи інших торгових хитрощів.
І якщо з чисто технічної сторони дії двох цих істотно різних сил практично нічим не різняться, було б дуже дивно, якщо б спецслужби не бажали скористатися тими практично безмежними можливостями, що мають фірми на зразок Google для шпигунства за користувачами Інтернету.
Звичайно ж, спецслужби бажають. І багато чого отримують.
У ліжку зі шпигунами
Не слід думати, що партнерство Google з розвідкою почалося лише в 2010 році. Завдяки розслідувань журналіста Noah Shachtman, що веде відомий блог Danger Room про новини військово-розвідувального комплексу США на сайті Wired.com, відомо чимало подробиць і про куди більш ранні ділові відносини Google c американськими спецслужбами.
Зокрема, особливо зацікавила Шахтмена молода ІТ-компанія Recorded Future («Записане майбутнє»), яка без удаваної скромності заявляє, що відкриває новий етап у справах збору та аналізу розвідувальної інформації. Програмні засоби цієї фірми в реальному часі відстежують десятки і сотні тисяч веб-сайтів, блогів і Twitter-обліковок.
Мета аналізу - виявлення патернів, подій і взаємозв'язків між людьми, що в сукупності дає можливість передбачати майбутнє. Якщо пояснювати трохи докладніше, то Recorded Future прочісує відповідні веб-сторінки Інтернету для збору поточної інформації про те, хто-що-коли-десь і з якої причини робить, встановлюючи приховані зв'язки між ніяк зовні не пов'язаними між собою людьми і подіями недалекого майбутнього.
При цьому особливо цікаво, що щедрими інвесторами Recorded Future, як встановив Шахтмен, одночасно є Google і ЦРУ. Точніше, інвестиційний підрозділ Google Ventures і створена на кошти ЦРУ інвестиційна компанія In-Q-Tel, що вкладає гроші в перспективні для розвідки США технологічні фірми. Такі вкладення не тільки забезпечують розвідслужбі деякий прибуток, але і - саме головне - дозволяють оперативно впроваджувати найбільш передові технології в роботу розвідки.
Хоча одночасне фінансування перспективного стартапа було відзначене вперше, в цілому це вже далеко не перший перетин інтересів Google і розвідки США. Ще на початку 2000-х років, наприклад, In-Q-Tel вклала гроші в компанію Keyhole, що спеціалізується на аерокосмічних зйомках земної поверхні з дозволом до 30 сантиметрів. У 2003 році голова цієї компанії Джон Хенк (John Hanke) особливо підкреслював «стратегічні відносини Keyhole з In-Q-Tel, що означають, що розвідувальне співтовариство [США] зможе отримувати всі переваги від масивно-масштабованих і високопродуктивних можливостей нашого продукту».
Ще через рік, в 2004-м, фірму Keyhole купила корпорація Google, зробивши її основою для свого нового, шо швидко набрав популярність, сервісу Google Earth. А попутно, до середини 2005-го, директор з технологічних надбань In-Q-Tel Роб Пейнтер (Rob Painter) перейшов в Google, де став відповідати за роботу по замовленнях урядових організацій США.
За минулі з тієї пори роки корпорація Google неодноразово поставляла своє серверне програмне забезпечення для структур федерального уряду, включаючи, ясна річ, ЦРУ, АНБ та інші спецслужби. Відомо, зокрема, що програмні засоби «Гугла» (поряд з движком wiki) були покладені в основу відомої інфосистеми Intellipedia, закритою бази знань розвідки США, що створюється силами самих співробітників розвідки за прикладом «Вікіпедії».
В принципі, немає, та й не може бути нічого поганого в тому, що передова ІТ-корпорація продає свої розробки тих чи інших державним відомствам своєї ж країни. Проблеми з'являються тоді, коли починаєш вникати в деталі і нюанси цієї співпраці. Бо конкретно для випадку Google близькі відносини корпорації з американськими спецслужбами стали породжувати і досить специфічні побічні ефекти.
Так, популярні і загальнодоступні інтернет-сервіси «Гугла» часом дають характерні збої, найбільше схожі на штучні маніпуляції з метою обмеження доступу до «незручної» для влади інформації. Один з найяскравіших прикладів свого часу надав сервіс Google Video (так іменувалася первинна відповідь «Гугла» на YouTube, поки не було вирішено, що простіше купити сам цей відеосервіс, ніж розкручувати альтернативу).
Восени 2006 року стало відомо, що адміністрація «Гугла» примусово обнуляє лічильники, які враховують на Google Video кількість переглядів відеофільму Terrorstorm - документального журналістського розслідування про те, як міжнародний тероризм плекав і фінансувався розвідслужбами. Коли факти обнулення лічильника стали відомі, це було названо «технічною помилкою», яку в «Гуглі» публічно визнали і пообіцяли швидко виправити. Однак і далі цифри лічильника скидалися знову, вперто не пропускаючи Terrorstorm в список мережевих хітів і, відповідно, істотно скорочуючи потенційну аудиторію картини.
Менш давньої за часом і куди більш помітною «технічною помилкою» Google приблизно того ж плану стала скандальна історія з великомасштабним Wi-Fi-шпигунством, здійсненим автомашинами сервісу Google Street View.
Протягом цілого ряду років було прийнято вважати, що прикметні автомобілі «Гугла», оснащені фотокамерами на штативі, просто роблять в різних містах і країнах фотографії видів місцевості для розвитку сервісів Google Earth і Google Maps. Завдяки цим машинам, при навігації на місцевості додатково до докладних карт і аерознімків стало можливим отримувати ще й фотографії безпосередньо вулиць з будинками.
Потім раптом стало відомо, що ті ж самі автомобілі крім фотографування ландшафтів ще й по-тихому збирали інформацію про всі відкриті Wi-Fi-мережі в даному регіоні. Ну а потім, починаючи з травня 2010-го, вибухнув великий міжнародний скандал, оскільки компетентні органи Німеччини поцікавилися лог-файлами «Гугл-автомобілів», що снують по їх країні, і встановили, що збиралися не тільки імена Wi-Fi-мереж (SSID ) і MAC-адреси підключених до них пристроїв, але також попутно перехоплювалася і записувалася передана в цих мережах інформація.
Такого роду перехоплені дані легко можуть включати в себе листа або фрагменти електронної пошти, логіни і паролі доступу користувачів до своїх обліковок та іншу важливу інформацію. Все це, природно, сильно стривожило політиків і правозахисників в Німеччині, Франції та Іспанії, які зажадали ретельного розгляду з настільки очевидним фактом великомасштабного шпигунства. Але, що цікаво, ця історія практично ніяк не схвилювала федеральну владу США, яка зазвичай дуже ревниво відноситься до самостійних рухів комерційних компаній на терені шпигунства.
Влітку того ж 2010-го Washington Post опублікувала результати величезного розслідування своїх журналістів, присвячене розвідці США, що гігантськи розрослась за останнє десятиліття. Серед маси зібраних репортерами фактів, зокрема, пройшли повідомлення і про те, що Google займається поставками спеціалізованих програмних засобів картографування та пошуку інформації для військових і розвідслужб США. Причому цілому ряду співробітників Google для роботи з урядом надані серйозні допуски до держтаємниці рівня Top Secret. Ніяких додаткових подробиць на даний рахунок, втім, більше не відомо.
Цікавий коментар до всіх цих секретних справ пролунав у Роберта Стилі (Robert David Steele), в минулому співробітника ЦРУ з підрозділу по таємних операціях, а нині одного з найвідоміших апологетів «чистої розвідки» на основі аналізу відкритих джерел. Свого часу Стилі першим, схоже, запустив в ужиток вислів «Google в ліжку з ЦРУ». Ще в 2006 році, коли його колишні колеги по спецслужбі підтвердили таємне співробітництво пошукового гіганта з американськими розвідагентством, Стилі сказав приблизно так: «Я думаю, що в Google зробили дуже важливу стратегічну помилку, зв'язавшись з секретними структурами в уряді США. Це гігантська помилка, і я сподіваюся, що вони знайдуть спосіб якось з цього вибратися, навіть розірвавши такі відносини»...
«Якщо б ми могли»
Що з цього приводу думають батьки-засновники Ларрі Пейдж і Сергій Брін, достеменно невідомо. Але зате добре відомо, що вони говорять в бесідах з журналістами, а говоряться там інколи дуже насторожуючі речі.
Так, в нещодавньому інтерв'ю для британської газети The Guardian Сергій Брін вважав за потрібне попередити, що є «дуже потужні сили, які об'єдналися - з усіх сторін і по всьому світу - проти відкритого Інтернету; це лякаючий процес, який зараз викликає занепокоєння набагато більше, ніж раніше».
Загроза свободам в Інтернеті, за словами Бріна, йде від комбінації зусиль урядів, які все більше намагаються контролювати мережевий доступ і комунікації своїх громадян, зусиль індустрії розваг, яка намагається задавити піратство, і зростання тих «обмежувальних бар'єрів» для користувачів, що споруджують корпорації на зразок Facebook і Apple, щільно контролюючи свої екосистеми (єхидні коментатори тут же не забули нагадати Бріну, що і сама Google з деяких пір активно зводить у своєму господарстві аналогічні «бар'єри» - будь то в соціальних мережах Google+ або ж в ПО на базі платформи Android).
Найбільш жорсткі слова Брін припас для індустрії розваг, яка, за його висловом, «сама собі стріляє в ногу, а може, й гірше, ніж в ногу», з усіх сил намагаючись на державному рівні пропхати нове законодавство, що блокує сайти з піратським контентом.
До чого це все веде, для Бріна цілком очевидно: «Ці законопроекти, SOPA і PIPA, проштовхуючі індустрією музики і кіно, в кінцевому підсумку приведуть до того, що США стануть використовувати ті ж самі підходи і технології контролю Інтернету, за застосування яких так сильно критикують нині Китай і Іран».
Далі, природно, тема переходить до «співучасті» «Гугла» у встановленні нових порядків. Брін з готовністю визнає, що частина публіки вже помітно нервує з приводу тих гігантських масивів приватних даних, що не тільки знаходяться в розпорядженні Google, але ще й виявляються в безпосередній досяжності для влади США (які теж сидять на серверах Google). Тут Брін чесно підтверджує, що їх компанію регулярно змушують надавати дані в компетентні органи, часом і забороняючи через відомі юридичні механізми навіть сповіщати користувачів про те, що корпорації доводиться це робити.
Процитуємо керівника Google дослівно: «Ми активно опираємося, і ми здатні давати відмову на багато з цих запитів. Ми робимо все можливе, щоб захистити такі дані. Якби могли змахнути чарівною паличкою і раптом перестали б підпадати під дію законів США, це було б чудово. І якби ми раптом могли опинитися під управлінням якої-небудь чарівної юрисдикції, якій би довіряли всі сторони в цьому світі, то це було б зовсім чудово ...»
Але юрисдикції такої, на жаль, не спостерігається. І чарівної палички теж немає. А є юрисдикція і закони США, які, до речі кажучи, захищають від тотального і нічим не санкціонованого перехоплення комунікацій виключно американських громадян. Що ж до листування та інших даних всіх інших громадян та організацій світу, то розвідслужби США цілком офіційно мають від своєї держави дозвіл на повний і безперешкодний доступ до них без всяких там ордерів та розпоряджень.
Як саме це робиться технічно – це і є та сама величезна держтаємниця, якої, за рішенням американського суду, як би не існує.
(Джерело RU: 3dnews.ru)
 
>
КнигаНовиниПрактика пошукуПартнериПро нас
Підтримка та дизайн: Могильний С.С. Шаблон: Joomla Templates by BuyHTTP Joomla Hosting